Критичне мислення

ФОРМУВАННЯ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ УЧНІВ НА УРОКАХ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ В АСПЕКТІ ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНОГО ПІДХОДУ

   Сучасні темпи розвитку науки і техніки, збільшення обсягів наукових знань потребують модернізації педагогічної освіти з метою створення такої системи, яка б формувала і культивувала в учнів потребу у необхідності оволодівати знаннями, бути грамотними і досвідченими людьми. Практична потреба сучасного суспільства характеризується вимогою до випускників шкіл безперервно працювати над собою, вміти постійно самовдосконалюватися. Ключове правило освіти - навчити вчитися. Основне завдання вчителя на сьогодні полягає у формуванні особистості учня, здатного до самостійного пізнання, у створенні умов для пізнавальної потреби в школярів; готового до самоосвіти в подальшому житті. Як зазначено у чинній шкільній програмі з рідної мови: "Основна мета навчання рідної мови полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови - її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетенції" , а основне завдання у становленні особистості -формування критичного мислення.

   Вирішальна мета освіти - навчити дітей жити і творчо застосовувати набуті знання на практиці. Навчити творчості не можливо, але можливо створити умови для формування критичного мислення, розвитку зв'язного мовлення. Для кожного учня гарно розвинуте мовлення - це не тільки засіб спілкування, але і стимул інтелектуального розвитку, інструмент пізнання і самовиховання.

   Процеси формування, розвитку мислення і мовлення перебувають у тісному зв'язку. У психологічній і науково-методичній літературі акумульовано достатньо матеріалу як теоретичного, так і практичного характеру. Вивченням проблеми вдосконалення самого процесу мислення присвятили свої дослідження Г.Воропай, Р.Пауль, В.Ружжиєров, О.Тягло та ін. У роботах С.Заір-Бека, Д.Рассела, Д. Халперн, Дж.Чаффа та ін. описується системний напрямок, який підкреслює регулятивно-моральні аспекти мисленнєвої діяльності. Питання формування критичного мислення в учнів розглядалися С Векслером, А.Байрамовим, А.Липкіною, Л.Рибаком та ін. Над проблемою правильної організації роботи з розвитку зв'язного мовлення учнів на уроках рідної мови працювали вчені-методисти і вчителі-словесники, розробляли теоретичні положення та втілювали їх на практиці. М.Стельмахович, В.Мельничайко, М. Пентилюк, Г.Шелехова та ін. удосконалювали методику розвитку зв'язного мовлення, а А.Коваль, Г.Іваницька, В.Тихоша, Н.Голуб та ін. працювали над розробкою способів лексичного збагачення мовлення школярів. На жаль, проблема формування критичного мислення на уроках розвитку зв'язного мовлення ще не знайшла належного висвітлення у спеціальній, науково-методичній літературі.

   Мета статті: зосередити увагу вчителів української мови на існуючій проблемі формування критичного мислення учнів на уроках розвитку зв'язного мовлення та на практичному розв'язанні цієї проблеми за умов реалізації функціонально-семантичного підходу.

   Зорієнтованість сучасної лінгводидактики на розвиток особистості учня, виховання грамотної, мислячої людини є вирішальним у визначенні організації напрацювання стратегій і методів формування критичного мислення ще у школі, а саме на уроках розвитку зв'язного мовлення під час роботи над удосконалення усіх видів мовленнєвої діяльності. "Робота над зв'язним мовленням у вузькому і широкому розумінні повинна проводитися паралельно до останнього класу з поступовим ускладненням її технології [1, с 156].

   Дослідники висловлюють різноманітні думки з приводу специфіки формування критичного мислення у школярів, іноді навіть ці погляди є досить суперечливими. Єдиного загальноприйнятого визначення поняття "критичного мислення" не існує, тому і підходи вчених до розробки методики формування критичного мислення різнопланові.

   У літературі зустрічається достатньо багато визначень поняття критичного мислення:

   - "критичне мислення, є раціональним, рефлексивним мисленням, яке направлене на вирішення того, чому варто вірити або які дії варто застосувати" (М.Кларін);

   - "критичне мислення - це використання когнітивних технік і стратегій, які збільшують вірогідність отримання бажаного кінцевого результату" (Д. Халперн);

   - "критичне мислення - це мислення самостійне, інформативне, воно починається з постановки запитання, прагне до переконливої аргументації, має соціальний характер" (Д.Клусгер) та ін.

                    Учені-педагоги виділяють такі ознаки критичного мислення: продуктивне мислення, у ході якого формується позитивний досвід, самодостатнє, аргументоване, багатомірне, соціальне.

                    Критичне мислення має стати стратегічною основою для постійної освіти людей, а вчитель є важливою частиною цього процесу. Він повинен дати дітям установку на індивідуальний пошук і відбір найбільш цінного, корисного, необхідного матеріалу для переконання у власній правоті, навчити міркувати за межами поданої інформації, мислити творчо, знаходити кращі способи вирішення проблеми.

   Дослідники розглядають критичне мислення як чинник розвитку особистості, тобто суб'єкта людських стосунків свідомої самодіяльності. Формування критичного мислення при цьому виступає як спосіб розвитку, а останній - як показник розвиненості суб'єктивності.

   Робота з формування критичного мислення повинна допомагати створювати атмосферу зацікавленості і співробітництва. А це залежить від певних педагогічних умов, які зможуть забезпечити високоякісні показники у розв'язанні цієї проблеми: перш за все це обізнаність самих педагогів у сучасних технологіях навчання, потреба у підвищенні своєї педагогічної культури, здатності і володіння критичним мисленням, спеціальна підготовка вчителів до розвитку критичного мислення учнів, стимулювання і сприяння формуванню оригінальних думок та ідей учнів.

   Розвивати мовлення учнів - складне і творче завдання. Мовлення формується і розвивається протягом усіх років навчання на уроках усіх предметів, проте провідна роль належить урокам української мови, а саме - урокам розвитку зв'язного мовлення. Учні мають навчитися якомога точніше, повніше висловлювати свої думки й почуття. Для успішної роботи з розвитку мовлення необхідно враховувати взаємозв'язок усіх видів мовленнєвої діяльності: слухання, говоріння, читання, письма, а також усі якості гарного мовлення: точність (відбір мовних одиниць для висловлювання відповідного змісту думки того, хто говорить або пише), ясність (доступність інформації), чистота (доцільність використання мовних засобів), багатство словникового запасу, різноманітність синтаксичних конструкцій, змістовність, виразність, грамотність. На уроках розвитку мовлення відбувається активізація пізнавальної діяльності учнів, виробляються вміння самостійно конструювати свої знання й орієнтуватися в інформаційному просторі, це формує критичне мислення. Для того що досягти результативності, такі уроки мають включати в себе сукупність дослідницько-пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю. Щоб досягти певних вершин у майбутньому житті, учням необхідно самостійно мислити, знаходити і розв'язувати проблеми, використовуючи знання з різних галузей, прогнозувати результати і можливі наслідки різних варіантів розв'язання, уміти встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. У наш час особливу актуальність у методиці розвитку зв'язного мовлення здобуває функціонально-семантичний підхід до аналізу мовних одиниць, в результаті застосування якого учні використовують слова, виходячи з їх функціонування у мовленні та смислового змісту. Перенесення використання функціонально-семантичного підходу у лінгводидактику стало можливим завдяки появі мовознавчих досліджень (О.Бондарко, Г. Золотова, Н.Слюсарева, І.Вихованець, А.Загнітко та ін.), які забезпечують теоретичну базу для вирішення різних методичних проблем (Т.Донская, М.Львов, Л.Тростенцова та ін.).

   Функціонально-семантичний підхід базується на семантичному принципі виокремлення мовних категорій і різних рівнів засобів їх вираження. Семантична функція - це єднальна база, яка об'єднує в систему різнорідні мовні елементи - морфологічні, лексичні, синтаксичні, інтонаційні. Основною структурною характеристикою функціонально-семантичних підсистем мови визначається польова структура. Системна взаємодія елементів різних мовних рівнів характеризує функціонально-семантичні поля (ФСП). Семантичні і функціональні властивості мовних одиниць, які пов'язані смисловою єдністю і накладаються на конкретний позамовний зміст, є складовою частиною опису зв'язків мовних засобів, що використовуються у процесі спілкування з об'єктивною дійсністю. Семантичні функції, що виступають основою ФСП, характеризуються значною різноманітністю. Серед ФСП, у їх широкому розумінні, виділяють поля на позначення денотативних ситуацій та їх ситуацій (якість, властивості предмета, наявність/відсутність предмета тощо), а також відношення між ними (порівняльні, місцеві, причинні тощо); поля, що позначають мовленнєві інтенції (спонукання, питання тощо); "службові" поля (темпоральні, аспектуальні, нумеральні тощо). Детальний опис мовних одиниць має комплексний характер у виділенні ФСП і зумовлює перерозподіл елементів мовної системи. Розгляд взаємодії елементів ФСП повинен здійснюватися в словосполученнях, реченнях, текстах, у яких внаслідок взаємодії неоднорідних одиниць спеціалізуються на вираженні певної семантичної функції. Розмежувати різні семантичні функції можливо і під час звернення до факторів спілкування (види мовленнєвої діяльності, сфера мовленнєвої діяльності, усне чи писемне мовлення, відносини між учасниками спілкування).

   Поєднання лінгвістичних теоретичних відомостей, удосконалення підходів до розвитку мовлення учнів основної школи і останніх здобутків у галузі психології, а саме розробки методики критичного мислення, вплинули на організацію навчання за новою системою. її базова модель складається з трьох етапів: етап виклику, етап реалізації та етап рефлексії. Пропонуємо модель практичної реалізації такого навчання на уроці розвитку зв'язного мовлення у 7 класі на тему: "Усний твір розповідного характеру про процес праці за власним спостереженням" (ця тема не є новою для учнів, перед цим вони працювали над темами: "Особливості побудови розповіді про процес праці", "Стислий усний переказ розповідного тексту з елементами опису процесу праці в художньому стилі", "Письмовий переказ тексту, що містить розповідь про процес праці").

   Методичний коментар до уроку.

   Етап виклику. Мета: актуалізація опорних знань учнів; активізація мисленнєвої діяльності; мотивація навчальної діяльності; формулювання індивідуальних цілей і завдань.

   Методи і прийоми: обговорення проблеми в загальному колі; мозковий штурм; прогнозування за портретом, картиною; прогнозування за ключовими словами.

   Результат: попередній досвід і знання актуалізовані; мотив сформульовано.

   Етап реалізації. Мета: одержання учнями нових знань; формування і систематизація знань, умінь і навичок, співвіднесення відомих з новими; засвоєння способів роботи з інформацією; підтримка цілей, що були поставлені на етапі виклику.

   Методи і прийоми: симуляції або імітації гри; розігрування ситуації за ролями; мікрофон.

   Результат: систематизація знань, умінь і навичок; досягнення цілей, які були заявлені на початку уроку.

   Етап рефлексії. Мета: засвоїти нові знання; створити цілісне уявлення про процес праці і способи його опису; розширити проблемне коло, поставити нові цілі у навчальний діяльності; робота над оцінкою і самооцінкою розвитку учнів.

   Методи і прийоми: ведення записів слів, висловлювань, необхідних для побудови твору; повернення до ключових слів та аналіз новозасвоєних слів; творча робота (складання власних текстів), підсумкова бесіда.

   Результат: засвоєння нових знань, умінь і навичок; сформовано цілісне уявлення про процес праці і способи його опису; збагачення мовлення учнів новими словами; постановка проблеми для подальшого вирішення.